Дневник

ПРосякнутий думками Килимок,
Втоптали змучені до болю ноги
Зачиниш на ніч двері на замок
Від пяних волоцюг з великої дороги
Зелена стеля, дзеркала і пасма
Твого каштанового довгого волосся
Не знаеш де знайти життєве гасло,
В якому полі виростить колосся
Краплинки сонця на зубах і носі
Спокусливо гукаючи зникають
Невже в пункті призначення і досі
Ридають мовчки і тебе чекають?